Вiдчуття. Емоцi. Щастя

Відчуттями дивними заповнюється непрогріте осіннє повітря, в якому деколи літають прозорі флюїди щастя. Незбагненно для себе ти починаєш відчувати і зраджувати.

Вкриється земля жовтою ковдрою вперемішку з багнюкою, коли термометр показуватиме +5. Думки бігтимуть вперед, швидше ніж Hyundai, під яким розливаються помаранчевим заревом іскри. Молися, щоб він не зламався і ти не застряг десь на півдорозі. В кращому випадку. В гіршому – не розбився.

Тобі холодно? Зігрійся, будь ласка. Не можу на тебе дивитися, коли мороз розливається по твоєму тілу, а під шкірою болять срібні голки. Досить сидіти у темному приміщенні.

Ходімо на вулицю! Хоча б раз за останні півроку. Після літа, запахів, солодких присмаків і зізнань у ніч, коли місяць був у Діві, я ніяковію.

Але вже осінь. Вона все змінює.

Час невпинно біжить. Розумієш? Чому ти захоплюєшся і відмовчуєшся? Що заважає тобі зізнатися у тому, що тебе було інфіковано, але ти вже декілька років не лікуєшся, бо тобі це подобається? На відміну від часу, який ти проводиш у диспансері, який ніколи тобі не допоможе. З рожевими, білими і блакитними пігулками, які час від часу тебе змушують пити.

У тебе є протиотрута! Ти впевнений, що ефект плацебо можна обернути на свою користь, якщо вважати, що дієві ліки – це всього лише капсули без начинки. Дріб, помножений на обернений йому, який взаємознищується.

Почекай. Тобі все ще холодно? Не допомагає навіть наполовину заповнений чайник, який ти періодично вмикаєш.

Тому ти так рідко пишеш.

Ти подивився новий фільм? І як завжди без мене.

А може, ти ніколи не проспіваєш ту пісню мені? Нащо вона існує просто випущена у космос.

Вона знає, що Чумацький шлях не допоможе. І все одно з тобою. Пам’ятає, що ти їй говориш, а думаєш про іншу.

А знаєш, думки матеріалізуються (хоч візуалізація на мені й не спрацьовує). Особливо, коли ти хочеш зробити щось глобальне. А виходить як завжди. Тобто не виходить взагалі.

Перманентне відчуття хвилювання. Будь-де, у будь-який час, з будь-якої нагоди. Звертайтеся! Але не дивуйтеся, якщо я їм багато болгарської Валер’янки.

Ти все розумієш? Як це добре! Ми ніколи не говорили з тобою на теми, які довгі роки припадали пилом у душевних закутках. Там, на поличках, є платівки The Beatles. А якщо зовсім погано і ти блукаєш у незнайомому місці, завжди знайдеться Placebo. По вініловій доріжці знайдеш правильний шлях. Такий собі компас. І ліки.

Не мовчи. Скажи хоча б якусь дурницю. Хоча, ти ніколи не говориш дурниць. Всі твої слова мають якесь глибинне значення.

Ти мене розумієш «чуть больше, чем чуть-чуть». А це лякало раніше! А потім я намагалася себе зрозуміти. Чим це закінчилося? На ліжку. Сльозами вночі, з думками: «Я не хочу бути складною!» Культ особистості. Том 1.

Ти не хочеш спати? Дякую, що ти не постаєш в уяві, коли закриваю очі.

Тебе забагато в моєму житті. Навряд чи ти простий перехожий.

Я, як завжди, ні в чому не впевнена.

Якщо тебе немає поряд, я замовляю, аби ти мені наснився.

Тебе занадто приємно обіймати.

Відчуття. Емоції. Щастя.