Де на краю поля

                Де на краю поля,
                Висока тололя,
                З вітром розмовляла
                Дівчина стояла.
            
                Питав в неї вітер,
                Про все, що не знав
                Наче струни віти
                Їй перебирав.

                Тополе, тополе
                Ти все бачиш, знаеш,
                Хто проходить полем
                Тебе не минае.

                Холодну водицю,
                Поп’е із відерця
                Та біля криниці,
                Скаже що на серці.

                Один заспівае,
                Другий засумуе,
                Все тополя знае
                Все тополя чуе...

                Нічого тополя,
                Не відповідала.
                Бо ген -  серед поля
                Дівчина стояла.

                Заплакані очі,
                Голівку схилила
                На коси дівочі,
                Хустинку накрила.

                То ж питай не в мене,
                А в тої дівчини -
                Чом  в житі зеленім
                Стоїть без причини?

                Не жне і не в’яже,
                Не чуе не бачить,

                То нехай розкаже,
                Чому вона плаче?