Станция Бира

(НАЧАЛО ПОЭМЫ ПРО ДАЛЬНИЙ ВОСТОК)
                памяти папы Юры

Далеко на западе
лесостепь родная,
А здесь за перекатами
всё тайга без края.

лес зелёный
конь буланый
звать Буяном

В речке неглубокой
всё песок да глина;
Не докинешь оком,
гей-гой,
до Украины!

не широка река
да глубока дыра
станция Бира

Как на береге на том –
там в бараке зэки;
А на этом на крутом –
да в таком же детки:

милые да малые,
Сашком звать,
да Татьяною.

Гой ти, коню, коню,
Що золото в долоню -
Повід в руку!
Віджени розпуку!..
По тайзі зеленій
Вештаюсь, шалений,
Молодий, красивий,
Геть не сивий!

Дві тисячі років тулилися предки на тих чорноземах
Що їх відібрав в діда Сталін.
Пішов в лісоводи за братиком старшим,
могутнім, простим Валентином;
Прости нам, дід Йосип! –
Не твої питання,
Прости нам.

На мою зарплату
Не сводим
концы с концами.
Мужики в конторе
свои ребята –
Да что им с нами?

не детей крестить
ни мосты мостить
ни поговорить

Ой, страна велика
Одного языка
Одна на всех река –
Амур-батюшка…
что на варнака, что на лесника –
А где взять Шурочке
Хоть на платьишко?

Гой ти, коню,
Золото в долоню,
Повід в руку –
Віджени розпуку
По тайзі зеленій
Вештаюсь, шалений,
Молодий, красивий,
Геть не сивий!

По зиме по здешней
Да по стенкам иней
Не как в Украине –
Всё бело да сине

Синее небо
Снег белый
Тайга зелена
И – всё.
Остальное –
просто без фронта война.

Батько з війни прийшов,
То він не казав,
Що на війні
Хорошо…


В річці, мабуть, риби,
У тайзі – дичини…
Що, долю надибав?
Не впадай у відчай, ні:

Ген там далеко
там
Летять лелеки

Не у вирій ще,
У майбутнє життя!

Все до пуття.

До Криму поїду.
Бо синові треба.

Вибач, діду:

Хтось інший твої
Чорноземи зоре.
А ми – на море.
На Чорне море!

Гей, неси коню,
Золото в долоню
Повід в руку
Віднеси розпуку
Геть з дороги

….

Ну, давай бог ноги!

Поезд долгий
плетётся еле
забыть, кто ты есть –
легко
хорошо – сумели
купить
сгущенное молоко –
4 банки
для маленькой Татьянки…

ТУТ І КІНЕЦЬ ПОЕМІ ПРО ДАЛЕКИЙ СХІД