вертайся
за усмішкою, очима, жестом.
ці кілометри стали перевалом
моїм нескінченим дурним протестам.
ти такий теплий і такий чужий.
тепер, немов Меркурієм являєшся на небі,
а в мене на Плутоні лиш сніги.
і так далеко стало враз до тебе.
зігрітий сонцем й враженням кордонним,
а я лиш тлію від звичайних буднів.
мої слова ідуть потоком монотонним
та перетворюються на бентежних блуднів.
дозволь мені померти у твоїх обіймах,
насолодитися дотичностями в снах.
не хочу брати участь знову в війнах
і плутатись в колючих бур*янах.
і як ти тільки стримуєш всю злість,
яка кипить всередині, мов лава?
чудово ж розумієш, хто це все приніс,
і зразу бачиш, де ховається підстава.
та всеодно оте плекаєш у душі,
яке колись тебе до тла спалило.
та й добре, просто місце залиши.
одного разу закінчиться злива.
24.11.12
Свидетельство о публикации №112112501167