Ні, не камінь був в її грудях ,
а маленьке серденько дитяче!
З'являлася рідко вона на людях,
Сльози свої від усіх вона пряче...
Те серденько хотіло любити ,
Воно так бажало тепла!
Але ніхто її не хотів зрозуміти,
Всі кричали у слід - Каторжна!
Їй гнітила душу невсипуща журба,
Розривало груди від людського зла.
"За що мене мучать?" - міркувала вона.
Чи це люди винні, чи вона сама?..
Глузували з дівчини усі люди навколо,
Ніхто не помічав її страждань та болю,
Усім байдуже до чужого горя.
Дав Бог Докії вроду, але не дав долю...
І , навіть, той, при зустрічі з ким серце розквітало,
Одним лише вчинком душу дівчині згубив!
Вже в його очах вогонь давно згорів,
Невдовзі й серденько її зав'яло...
Чому їй доленька дала так щастя мало?..
Коли вона вже помирала,
Ніхто її не пожалів.
І тільки одне наостанок сказала:
За що люди людям завдають болю, коли дано так мало днів?..
Каторжна
© Copyright: Джули31, 2012
Свидетельство о публикации №112112510822
Свидетельство о публикации №112112510822
Рецензии
