ОсIнь, осIнь, сестра безталанна...
То сумна, то весела й п’янка,
Мого смутку коханка жадана,
Затягнула мене, мов ріка.
У магічні, словесні тенета,
І по слову висмоктуєш кров,
Видно доля сумна у поета,
Безроздільну пізнати любов.
У словеснім мовчанні горіти,
Щоб згорівши воскреснути знов,
Знов в примарне кохання летіти,
Не втрачаючи віру в любов.
перевод Лари Кочубеевой
http://www.stihi.ru/2014/11/07/7704
Свидетельство о публикации №112112404929
Спасибо и всех благ Вам, Юрий!
Фаина Янко 21.02.2017 11:29 Заявить о нарушении