Глухий, німий, бентежний постріл,
Немов ножем, кинджалом гострим,
Немов луною пройшов він,
Як ти сказав: «Це все, повір.»
Глухий, німий – у серце в’ївся,
Сльозою по щоці скотився…
«Це все…», - лунало в моїх грудях.
«Невже сама піду по людях?!»
Невже пройшов той дивний час,
Коли любов вінчала нас?
Це все, що можеш ти сказати?
І навіть небу не єднати
Моїх з твоїми рук канати...
Я буду знати, буду знати...
Я пам'ятатиму! І всюди...
Я все ж сама ітиму в люди...
2о1о г.
Невже сама?
© Copyright: Тет Романова, 2012
Свидетельство о публикации №112112302812
Свидетельство о публикации №112112302812
Рецензии