К чему эта боль...

Молчит, а в горле будто ком,
И на слова совсем нет силы,
А память будит чувства в нем,
Что радуют и сердцу милы.
Ну а в руках тепла уж нет,
Грубы ладони от работы,
Познал он все за много лет,
Заканчивая труд  в субботу.
Но в воскресенье выходной,
рубашка словно белый саван,
глаза заполнятся тоской,
ведь дома лишь старушка мама,
ждет у открытого окна,
и память, о былом ,когда то,
была семья, была жена,
и маленькая дочка с братом.
Он возвращается в года,
Где счастье бегало босое,
Просило папу иногда,
На ручки взять,  ему что  стоит.
Когда его наследник-сын,
Мячом громил свои ботинки,
С отцом телегу мастерил...
В глазах непрошены слезинки.
Скупые слезы, их смахнул,
И вновь молчит, хотя бы слово,
"Я отпустил их, не вернул,
Я не хочу той боли снова!"

Навiщо бiль...http://www.stihi.ru/2012/11/21/8346
Елена Каминская7
Мовчить,  у горлі  щось  дере,
 чи  голос  стих,  чи  сили  мало.
Повільно  згадує  старе,
 те,  що  було,  у  серці  грало.

Тепло  забули  руки ті,
 долоні  звикли  до  роботи,
Всього  навчилися  в  житті
 від  понеділка  до  суботи,

А  у  неділю – вихідний.
 Сорочка  вишита  біленька,
Та,  все одно  чомусь  сумний,
 бо  вдома  тільки  сива  ненька

Його  чекає,  як  завжди, 
 а  жінка,  діти  десь  не  в  місті.
Він  все  збирається  прийти,
 все  обіцяє…  Вільне  листя

Летить  роками  у  часи,
 коли  дочки  ходили  ніжки,
А  як  стомились,  то  нести 
 просили  тата,  ну,  хоч  трішки.

Як  син  м’ячем  збивав  взуття,
 як  майстрував  із  татом  возик.
Різдвяне  свято  і  кутя… 
 В  кутках  очей  взялись  десь  сльози.

Скупі,  рукою  їх  стряхнув, 
 мовчить. Скажи  хоча  би  слово!
«Я  відпустив,  не  повернув… 
 Навіщо  біль,   не  хочу  знову…»