Остання сторiнка

Уже в котре повертаюся додому…  Осінь, зима, весна…
Остання сторінка мого дитинства… Маленьке місто з великою історією! Маленький всесвіт для тисяч життів! Тендітні вулички з розбитими ліхтарями… Вишневі садки у дворі… Там… невловимий тонкий запах мого дитинства. Там – життя! Таке дивне, не схоже на це… життя великого міста. Таке трепетне… Таке ламке…
Здавалося, я поїхала звідти… Але воно залишилося в мені – те трепетне    життя, той надпис на роздоріжжі: такі теплі величні жовті літери… «Жовті Води»… О знали б Ви, як багато цим сказано…

Зелено! Там так зелено! Таке відчуття, ніби хтось з пригоршні розсипав рясно деревами всюди… Дуби, берези, сосни… Кожна вуличка вінчається зеленню. Ідеш алеями маленьких лісів.  Маленькими алеями їх лісових душ: шепочуться… Вловлюєш запах середини осені, мрієш і забуваєш про все на світі. Тільки ти і душі сотень дерев.
Мимоволі підходиш до ДК (збережу саме цю назву)… У цьому будинку пройшов твій випускний… Саме він випустив тебе зі своїх обіймів у доросле життя. Ну і звичайно, ти не зможеш не згадати гімназію. Там ти стала тою, ким є. Перше кохання, перші перемоги і падіння. Ти плакала… Разом зі своїми однокласниками, прощаючись з нею. Її стіни… Ніжні обійми… Теплі дотики… Спасибі…

А на цій вуличці ти виросла! Поглянь-но, там знову купчаться такі ж маленькі «вредини», якими були й ви з подружками. Там знову зривають яблука з сусідської яблуні, але тепер хтось інший: тобі прикро… ти вийдеш і лаятимешся…
Там, знову ж таки, в перші дні вересня дорога буде заслана горіховою шкаралупою, а маленькі рученята будуть геть йодові. Таким було і твоє дитинство. Ви рвали черешні у баби Жені, бо вона була злою і ніколи не віталася… Ви лазили дахами автошколи і вважали себе Ксенами… Саме тому, частіш за все, вас можна було побачити з величезною гіллякою в руці – то був меч, а старі вінілові платівки – колеса, що ви жбурляли. У тій альтанці ви грали в карти, а біля он тієї лавки -  в «резиночку», спотикалися й падали…
А он на тому дереві ви будували халабуди: у кожного своя гілочка, своє містечко. Ти, правда, гепнулася звідти кілька разів, та це не відбило охоти!.. І це було…

Маленький всесвіт… Переплетіння життів. Це містечко виплекало в тобі людинку: маленьку дівчинку невисокого зросту, чорняву, кучеряву дівчинку з бісиками в очах… Вона завдячує тобі собою. Її поглядами і уподобаннями. Її життям…
Остання сторінка мого дитинства… Місце, куди хочеться повертатися знову і знову. Жовті Води… Жовто-блакитне щастя…