Задзвенить словесна втiха
Струнами легких ідей.
Я додому знову їхав
І не впізнавав людей.
А найбільше не впізнали
Ви мене у цих краях,
Відлюбив я ідеали,
Що мерещилися в снах.
Відлюбив вечірню пісню,
Солов’їний шум весни,
Щастя юності так різне,
Погляд місяця сумний.
Відлюбив, а їм на зміну
Ще нічого не прийшло,
Свіжість вітряного сіна
Звала ніжністю в село.
Але спогади дитячі
Перехоплювали дух,
Довго жив я як незрячий,
І тому життям протух.
Тільки відданість рівнинна,
Її має тільки степ,
Видавить сльозу у сина –
Вдячність за життя просте.
Єдність душ у ніч вінчальну
Силу краю надала,
Не гірка, хоч і прощальна
Моя розповідь була.
Свидетельство о публикации №112112203532