Темна зала. Один тільки луч,
На сцену направлений та на жінку.
Сама маленька, а так могуч,
Сенс слів її долі в софітів затінку.
Крізь очі стікають жалісні сльози,
З кожной вершиной її голосочку,
Як дуже роздечні й крихітні лози
Знімають весь бруд наче темну сорочку.
Біль по тілу, стискаються плечі,
Стає огидно, що раніше ніколи…
Я був готовий до штучной втечі,
І не знав обличчя справжньой ікони.
А те маленьке тендітне створіння
Крізь спів свій освітлює тисячний шлях,
Усього 200 хвилин на терпіння,
І ти, іноземець, чи може наш лях,
Став трішки добріший, щиріший, приємний…
Вознісся над хмари проблемної долі,
А що ж то за ключ, спитають, таємний,
І ти розкажеш в вузенькому колі,
Що музика надиха на сердечність,
А мова, що правда, значень не має…
Розноситься сяйвом любовна безпечність…
Мабуть, і Лара так уявляє…
Враження концертом
© Copyright: Кристина Медина, 2012
Свидетельство о публикации №112111909616
Свидетельство о публикации №112111909616
Рецензии