Рабочие будни

Р О Б О Ч І Б У Д Н І



Знов дзвінок на "03". Знову виклик!
Прорізаючи дня круговерть
Поспішає "швидка" на чийсь відчай.
Вчасно щоб попередити смерть.

Щохвилни бригади готові!
Варто лише роздатись дзвінку,
Виїжджатимуть знову і знову,
День і ніч, ніч і день начеку.

Враз примчать, нададуть допомогу,
Допоможуть здолати недуг,
Знімуть біль і розвіють тривогу,
Розірвавши страждань чорний круг.


Якщо ж погіршиться в кого загальний стан,
Хвороба розведе свої інтриги й чвари,
Тоді, щодня, до послуг городян
Відкриті двері всіх стаціонарів.

В гінекології вагітність збережуть,
Інфаркту виставлять в Т/В надійний щит,
У хірургії кісточки складуть...
Сприятимуть з"явитися на світ
В пологовім будинку ніжні руки,
Відкриті душі й співчутливії серця
В Д/В дитячі вилікують муки...
Також до переможного кінця
І гідно доведуть з інфекцією битву.
Щоб душі не залишили цей світ
Зніматимуть тіла "із леза бритви"
Реаніматори, медсестри й няні ВРІТ.


І хай оцінять труд ваш не відразу,
Хай ще не раз навмисне вас образять,
А ідеалів шукачі нехай вас лають,
Благословен - хто зла не пам"ятає.

Не нарікайте! Ви - рятуєте людей
В свята. у будні, навіть в ювілей!
Забудьте негаразди! У вас свято,
Причетні й вірні клятві Гіпократа!

Всім вам, колеги, я бажаю щиро
Терпіння, мужності. добробуту і миру.
Щоб завжди почувалися щасливо
В сім"ї. в громаді і у колективі,
Щоб працювалося без прецедентів,
Достатків, злагоди і вдячних пацієнтів.

Про милосердя теж не забувайте.
Відповідально, швидко і охайно
Виконуйте обов"язки службові,
Всміхайтеся і будьте всі здорові!
10 ноя

Елена Бойко

Э К С К У Р С В И С ТО Р И Ю

Двдцать пять лет назад произошло зачатье
Необходимого цивилизации плода
И первой колыбелью медсанчасти
Была Днепра околоплодная вода.

Восемьдесят седьмым датируемы годом,
Под сенью сосен и еловых лап,
Случились срочные стремительные роды -
На Якоре родился мальчик ФАП.

Любовью и заботой окруженный,
Когда запахло в воздухе весной,
С каюты корабля новорожденный
Был выписан на жительство в Лесной.

В уютном брандере с опрятной чистотою
Исправно в сроки вес свой набирал,
С сестрой. санчастью сто двадцать шестою,
Он рос и мирно сосуществовал.

Жизнь протекала весело и дружно.
Восемьдесят восьмой на финиш завернул,
Тут финский госпиталь в Славутиче радушно
Пред новоселом двери распахнул.

Шли годы. Утекло воды не мало
И выпадала не одна роса.
Уверенно росли стационара
И поликлиники большие корпуса.

Очередное новоселье справив,
Предчувствие почетного труда
Внезапно. резко. горькою отравой
Перечеркнула первая беда.

И медсанчасть по воле злого рока,
Изведала боль сокращений и потерь...
Сегодня. в юбилей, к первоистокам.
В ее историю приоткрываем дверь!




 С О К Р А Щ Е Н И Е

 ( 28.02.1997г.)


Когда, кажется, жить не охота,
Когда клином, вдруг, сходится свет,
Человека спасает работа,
Ведь лекарства надежнее нет.

Жили мирно, работали дружно
Восемь длинных уверенных лет.
Оказалось. что труд наш не нужен...
Вчера -были. сегодня - нас нет!

Вдруг закрыли. Отняли надежду!
Хочешь плачь, иль кричи, или вой...
Состоянье - как сняли одежду
И нагими ведут пред толпой.

Абстиненты, синдромы, неврозы...
На сочувствие мы не скупы
И. трудясь, не срывали мы розы,
Только роз ощущали шипы.

Пациентов усердно лечили.
Отделеньем своим дорожим.
Мы работу всем сердцем любили.
По погибшим "нврозам" скорьбим.

Страх. Депрессия. Мрак. Наважденье...
Медсанчасти начальник и зам,
Обещайте второе рожденье,
В наши души пролейте бальзм.

Сократили и жить не охота.
Острым клином грудь жмет белый свет.
В зад пинок. Отобрали работу,
А лекарства- аналога нет.

На поминках "неврозов" пьем водку,
Пусть боль ран нынче лечит вино,
Чтобы в нашу рабочую лодку
Все собрались когда- нибудь вновь!