Анна Ахматова-Хват Всё отнято и сила, и любовь
В нелюбе місто кинутеє тіло
Не радо сонцю. Відчуваю кров
У всій мені зовсІм-зовсІм застигла.
Веселу вдачу я впізнать не можу музи:
Бо дивиться вона… ні слова, як в німої.
У темному вінку голівку клонить в тузі,
Знеможена, на груди ніжні мої.
І тількі совість з кожним днем страшніш
Все шаленіє: більш данИни хоче.
Затуливши лице, відповідала їй…
ВипрАвдань більш нема, не плачуть очі.
***************************************
Всё отнято: и сила, и любовь.
В немилый город брошенное тело
Не радо солнцу. Чувствую, что кровь
Во мне уже совсем похолодела.
Весёлой Музы нрав не узнаю:
Она глядит и слова не проронит,
А голову в веночке тёмном клонит,
Изнеможённая, на грудь мою.
И только совесть с каждым днём страшней
Беснуется: великой хочет дани.
Закрыв лицо, я отвечала ей...
Но больше нет ни слёз, ни оправданий.
Свидетельство о публикации №112111800337
The body, thrown into the undear town,
Is not happy to sun. I feel my blood
To turn more cold in that time.
I can't accept the temper of my Muse,
She's lost her joy and glares mute,
And head in a dark wreath she bends to
My breast, exhausted, tired too.
Only the conscience's raving all the worse:
Demands she such the contribution greatest.
Closing my face, I answered her...
Yet - no tears and justifications...
Людмила 31 20.11.2012 01:35 Заявить о нарушении