Богдана Синюк-Хват Дерева замiтають небо

Деревья черные, как метлы в небо встряли,
Все, заметая так старательно, бедняги.
А тучи серые весь горизонт  застлали –
Висят, нахмурившись, небесные бродяги.

А по ночам – звезда не проблеснет.
И только плотно тьма укутает дороги.
И, ветер, заблудившись, взвоет-запоет,
Да речка зашумит, забьется о пороги.

Какой тут сон, как я бы не старалась?...
Ведь  мысли всё снуют, какие-то тревоги…
Давно я жду зимы, осталась малость –
Снег заскрипит, мне  падая на ноги…

**********************************
Дерева  чорні мітли в небо вп'яли
І замітають... так стараються, бідАки...
Та хмари небосхил до обрію заслали,
Висять похмуро і від сонця ані знаку

А по ночАх ... і зІрки не біліє
Лиш темрява спадає на дороги
І вітер, заблукалий, тонко виє
А ще, шумить ріка, минаючи пороги

Який тут сон, хоч як я не стараюсь...
Якісь думки снують, якісь тривоги
Чекаю вже зими і довго прислухаюсь
Чи не скрипить cніжок, чіпляючись за ноги