Мою душу розчулив
Незнайомець ВіктОр.
Щось подібне вже бУло. –
Мабуть, дубль-повтор…
Голос ніжний розлився
По судинах душі.
Краще б він зупинився,
Не творив міражів.
Я стаю вже невільна,
Коли поряд ВіктОр, -
Він напрочуд прицільно
Свій направив курсор.
Я довірлива жінка,
Все сприймаю всерйоз.
Та стелився барвінком
Чарівний віртуоз.
В душу виламав дверці
Самозванець ВіктОр.
Вже жевріє у серці
Почуттів світлофор.
Насолодою вуха
Він мені гаптував.
Ніжність спутала рухи.
Ці ласкаві слова…
Розімліла, щаслива,
Я в осіннім саду.
І з тих пір своє «диво»
За ошейник веду.
Чи й сама полонянка?..
Чар розплутую сіть.
Співа серце щоранку
З солов’ями: «Віть-Віть…»
16.11.2012р.
Нежданий гiсть
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №112111610160
Свидетельство о публикации №112111610160
Рецензии