воинам...
нема початку,нема кіньця.
І в жовтні,позбираю клунки.
Я поховав в собі бійця.
Бійця з негодою та сумом.
Та з не повагою бійця.
Але,до поки б'ється серце струмом.
То мушу битись до кінця.
Силенна сила недомовок.
І гідність коштувала грош!
А слава,буде як доробок.
Така ж все п'яна. Я, також!
Молитись треба.
Треба! Буду!
Пробачення просить,та сил.
Бо я багато не забуду.
Запам'ятать. Приспати щось.
Килимні війни в перекурах.
Та воїни в ягнячих хутрах.
На шпальтах будучих звитяг.
Тому бракує в почуттях.
В непереможних й досі війнах,
потрібно вбити дужий цвях.
А почуття верують вітром.
Морською хвилею встають.
Комусь не довго буде сором.
Ну а навіщо це комусь.
Мовчу,до поки вирій поряд.
Тримаюсь. Ледве. Ледве б'юсь.
Хапаюсь за маленький отвір.
Та посміюсь,як повернусь.
Запам'ятаючи єдине:
коли були ми всі єдині.
Були близенько. Поряд,тут.
Товаришами позивались.
Душою в душу притулялись.
Та енергічні. Та прудкі.
Дружити навідь намагались.
Не повернеш ти час. Іди!
І розпочавши раз брихати.
Брихньой закінчиця усе.
І коляри раз в раз міняти.
Де барв набрати. Ніде вже.
Моє серденько краще знає.
Розпізнає, де свій, чужий.
Буває пісню заспіває.
І гадки іньшої не має,
як бути добрим над усе.
Ті хлопці,руки надірвали.
Зі мною лагідні,не стали.
Не стали чуйними.
Та всеж...
Колись закінчиця погане.
І струм у серці,згасне в миг.
І за буйки не запливая,
закінчити я майже встиг.
Товариш вийде не товариш.
І друг,не буде більше друг.
Та й що від цього ти помаєш.
В кишеню гідність заховаєш.
Розлючений. Підеш кудись.
Та сам з собою. На одиньці
звалити брилу із душі.
Намалювавши,як в картинці,
тримаєш пензля у руці.
Рука тримтить. Та й серце жмеця.
Та й слов забракло,бо гадав.
До мене силонька вернеця.
Така ж силенна,як вода.
Я все спокутую!
Пробачте!
Повірте!
Я і сам не знав.
Бо на таких от перевірках
я не згубив,та й не підняв.
Лукавить мовою не стану.
Міг більше дати.
Міг підняти.
Міг я других поневіряти
поневіряючися сам.
Але було.
Та й загуло.
До мене більше прибуло...
24.10.2012.
Свидетельство о публикации №112111500748