Кожен день прокидаючись згадую тебе,
І ця згадка немов душу краде,
Струнку та тонку, наче струнка берізка,
В якої от-от впаде до долу слізка.
Шепоче вітерець щось мимохідь на вушко:
"Годі рюмсати, моя подружко!"
Тишко-нишком підкрався лис,
Сів біля мене та також скис.
Але почув, що повз пробігає заєць
І погнався за ним мов олімпієць.
Тут підійшла і сіла біля мене дівчина,
Гарна, квітуча, немов та калина,
Почала про життя своє балакать,
А від цього захотілось більш плакать.
Зрозуміла я, що не одна журюся,
Доречі, дівчину звали Ганнуся,
Теперь рюмсати немає нужди,
Бо знайшла собі подружку назавжди.
Подруга назавжди
© Copyright: Стаева Ирина, 2012
Свидетельство о публикации №112111505170
Свидетельство о публикации №112111505170
Рецензии
