... Долав крок-за-кроком округу,
Знайомим давно битим шляхом.
Тримався за мамину руку,
На поле спішили, до тата.
Стомлені ноги гули: -
Мамо! - на руки візьми!..
Й нині той шлях, мов у сні,
Не їздять машини й трамваї.
А згадка живе в далині,
З онуком крокую до мами.
А зверху пече таке ж сонце,
Привиділось, правда чи сон це?..
Прояснився на обрії ліс,
Мене до грудей тиснув й поле.
Здавалось, що долю я ніс,
Тримав її теплу долоню.
Та раптом, крізь згадку чи сни: -
Діду! - на руки візьми…
Життeвий бумеранг
© Copyright: Петро Керанчук, 2012
Свидетельство о публикации №112111511127
Свидетельство о публикации №112111511127
Рецензии