Богдана Синюк-Хват Чекаю переправи

Дни пролетают, годы… и вся жизнь…
И как-то разом, вдруг остановившись,
Пугаюсь: «Боже, неужели это я!?
Стою, к земле всем телом наклонившись.

Где та веселость, молодость где та?
Где взгляд, наполненный надеждами, мечтами?
Улыбки искренней где делась теплота,
И сердце от любви что трепетало?

В морщинах-шрамах все мое лицо
И серым пеплом волосы покрыты.
Что в жизни было, все уже прошло,
Слилось в моей фигуре… и забыто.

Потухли огоньки в моих глазах,
И без надежды взгляд – куда-нибудь.
Бессонница царит в моих ночах,
В бессильном вздохе поднимает грудь.

Преклонный возраст – прерванный полет –
Не интересен мир – прочитаны все главы…
Хромая, жизнь идет за годом год.
Чего я жду? Похоже, переправы…

************************************
Злітають  дні, рокИ… життя
І якось, раптом, зупинившись,
Лякаюся,- невже це я!
Стою, додолу похилившись

Де та веселість молода
Де погляд, повний сподівання,
Усмішки щира теплота
Відкрите серце для кохання

У зморшках-шрамах все чоло
Як попіл  сивеє волосся
Усе, що у житті було
У постаті моїй злилося

Погаслі  вогники очей
І погляд зведений  в «нікуди»
Безсоння в мороці ночей
Здіймає у зітханні груди

Похилий вік. Похилий вік
Вже все довкола не цікаве
І шкутильгає з року в рік
Життя. Чекає переправи…