Мифотворец

Вже сонце заходить. Пора починати,
І встигнуть до першого в ранці проміння,
Сьогодні на думці моїй розказати,
Про Велетня Твору з реалій каміння.
Людина – найбільшеє в світі диво,
Бо в своїх тендітних маленьких руках,
Вона може створити чудесне вродливо,
Чи посіять просо  на батька луках.
Та гарніше, що творить на своїм шляху,
Так погляд свій власний, рідненьку думку.
Кожен день відводить по мідЯном цвяху,
І має розкішність того візерунку.
Наносить останній долоні мазок,
А потім відходить, щоб краще бачить…
Магічність історій та серця казок,
Для інших мистецтвом своїм зазначить.
А потім скликає Небесних Богів,
І запрошує в світ свій на мирній основі,
Якщо ж не згодні, то ряд батогів,
А ті болючі, бо зовсім нові…
Як сили достатньо і є бажання,
Людина погодиться на війну!
Запросить сильнішого на змагання,
Та це зашкодить лиш Бога майну.
Змиривши, узгодивши в своїм порядку,
Релігію, простір, буття і час,
Залишить камінчик собі на згадку,
Й забуде про колір земельних ряс.
І віднині пам'ять йому та довіку,
Славетная слава з усіх боків!
Прометей – ім. я того чоловіка!
Олімпійці – ім. я переможних Богів!