Memoriam Aeternam

Хвилина мовчання тривалістю в вічність...
Ціною життя ми здобули життя.
Сьогодні тим людям запалюєм свічі,
Хто смертю своєю на приніс майбуття.


А їх ні за що закували в кайдани.
А їх ні за що повели в каземат.
І без причини усіх розстріляли...
І вже не повернеш героїв назад.


Їх сотні, їх тисячі... стали зірками,
Бо праведні душі на Небі завжди.
Вони нас ще бачать, хоч вже і не з нами,
Хоч вже сотні років із Богом вони.


За них помолімось: сьогодні й щоднини.
Їм пам'ять і шану навіки складім.
Коли за людей мужньо гине людина,
Не можна здержати ні сліз, ані слів...


Хвалу їм складаєм. Сльозами омиєм
Болючі їх рани, що не заживуть...
Де Сонця не видно, де Вітер лиш виє,
Отам-то тепер пролягає їх путь...


За нас віддавали безцінне життя.
За нас проливали невинную кров...
Ніхто не чекав з них такого кінця...
У їхніх серцях билась справжня любов,


Котру розтоптали... За віщо? За віщо?!
За те лиш, що словом боролись за волю...
Над ними лиш Небо. Лише Вітер свище.
Їх кості розсипались по безмежному полю...


Вони і мене затулили собою,
Часть сили своєї мені віддали.
Та сила _ то слово _ могутняя зброя...
Нас Зорі поетами буть прирекли...