Гай. Весна. Сирень... Из Игоря Муратова

* * *

Гай. Весна. Сирень в разгаре.
Малая моя дочурка
Примостилась осторожно
На берёзовой колоде
И под нос себе мурлычет
То, что ей весна напела...
Помолчи-ка, и послушай,
И прислушайся-ка к роще:
Слышишь, как разноголосо,
Как  комично и настырно
В гнёздах, спрятанных от глаза,
Что-то птенчики щебечут?
Головы нетерпеливо
Высунули из гнездовий,
Клювики — полуоткрыты:
«Кушать! Кушать!..»
А за мамкой,
Что несёт для деток пищу,
В небе наблюдает коршун.
Но ещё страшней, чем коршун,
Под кустом, где наша птаха
Отдыхает, притаилась
Злая в голоде лисица;
Но опасней той лисицы,
По земле охотник ходит,
Нет, не жадный, не голодный —
Добрый ласковый парнишка
С непокорным русым чубом,
С  васильковыми глазами.
Он, мурлыча тихо песню
О весне, любви и счастье,
Весь в росе, как в бриллиантах,
Может просто так, бездумно,
Разрядить свою винтовку,
Раздробивши пташке сердце...

* * *
Гай. Весна. Бузок буяє.
А моя маленька доня
Примостилась коло мене
На березовій колоді
Та й мугикає під носа
Щось навіяне весною...
А помовч-но, і послухай,
І прислухайся до гаю:
Чуєш, як різноголосо,
Як настійно і кумедно
В замаскованих кубельцях
Розкричались пташенята?
Вже й голівки нетерплячі
З теплих гнізд повистромляли,
Вже й роти — напоготові:
«Їсти! Їсти!..»
А на матір,
Що несе для них поживу,
З неба цілиться шуліка.
А ще гірша від шуліки
Під кущем, де звикла птаха
Спочивати, причаїлась
Люта з голоду лисиця;
А ще гірший від лисиці,
По землі мисливець ходить,
Не жадібний, не голодний —
Добрий лагідний хлопчина
З непокірним русим чубом,
Із очима, як волошки.
Він, мугикаючи пісню
Про весну і про кохання,
Ввесь в росі, як в діамантах,
Може так собі, знічев’я,
Розрядить свою рушницю
Й роздробить пташине серце...