Виросла берізка серед поля
Стала гарна, мала пишні віти,
Та струнка, аж заздрили тополі.
От і взяв її в опіку вітер.
Зразу пестив, милувався нею,
Вихвалявся, мав-бо силу дужу
Так хотів назвать її своєю
А берізка, знай собі байдуже.
Дощику весняному раділа
Гілочки до нього простягала,
Листячком бентежно тріпотіла,
Милому на вірність присягала.
Лютував в безсиллі сильний вітер,
Скаженів, жбурляв її, мов тріску.
Не давав тендітній в світі жити
І незламну він зламав берізку.
Бризнув сік, коли вона упала
Ніби кров текла по тілу біла
Небо обвалилось, запалало,
В розпачі й тополі заніміли.
Вітер вщух, не йняв тому він віри
Обізвалось небо громом-болем
І такий згорьований без міри
Довго дощик плакав там над полем.
Берiзка
© Copyright: Елена Бондарь Бондаренко, 2012
Свидетельство о публикации №112110909585
Свидетельство о публикации №112110909585
Рецензии