Балада про кохання. переклад Ромашкового Поля

Коли Землю вкриває ніч темним плащем,
Пам'ять знов у минуле крокує поволі,
В далечінь, де сріблястим зірковим дощем
Полокає ромашки в безкрайньому полі,
Де відкриті бажання щасливим зіркам,
Що сльозами небес обертаються в роси,
Де назустріч своїм заповітним думкам
Йшли вихрастий хлопчак та дівчатко курносе.
.
Свято вірили діти, долаючи путь —
Їх з'єднала обіймами доля навіки,
Почуттів перших їхніх роки не торкнуть,
Бо їх зірка на щастя у полі розквітла.
Зашарів небокрай, в димку обрій застлав,
Підіймалась зоря неквапливо й поважно.
І хлопчина з любов'ю коханій віддав
Своє серце з букетом квітучих ромашок.
—————
Через відстань життя, крізь роки
Пронесли відчуття тої миті
Білі квіти, чиї пелюстки
Наче сяйвом зірковим зігріті.
*
Причаївся туман у затоках ріки,
З тихим вітром про щось шепотілась калина
В мить коли несміливо торкнулись щоки,
Чи то промені сонця, чи губи дівчини.
Посміхнулась зоря, наче знала — любов
Назавжди збереже цей чарівний світанок,
У ромашковом полі зустрінуться знов
Дві душі, відшукав свою зірку кохання.
—————
Через відстань життя, крізь роки
Пронесли відчуття тої миті
Білі квіти, чиї пелюстки
Наче сяйвом зірковим зігріті.