Про вареники, Полтаву i калину... на укр. языке

Ой, варенику, вареник!
Як любив тебе Каленик!
З сиром, м'ясом, у сметані,
Дома, в полі, на гулянні.
Ще й чарчину самогону…

«Не гони, жінко, із дому
Бо не міг я того дива
Проминуть...
Макітра ціла
На столі стояла в кума.
Молодесенька  цибуля
Хитро хвостиком махала
Кума кумові казала :
«Їжте, куме, будьте здраві!
Нема кращих у Полтаві!»

Ой, Полтаво! Рідна ненько!
За тобой, моє серденько,
Я скучаю, все скучаю,
Та й до Бога промовляю:
«Дай же, Боже, мені змогу,
Подаруй мені дорогу,
Щоб поїхать в батьківщину,
Подивитись на калину,
Що дід з бабою садили
І тихенько гомоніли:
Гомоніли, посміхались,
Наче сонцем умивались.

Руки стомлені від праці
(Бо покручені всі пальці)
Ніжно стовбурець тримали
І з відерця поливали:
«Виростай калино-діва,
Щоб дочка була щаслива,
Вже і внуків ми діждали,
мов деревця виростали»…

Промайнули, пролетіли
Роки на лелечих крилах.
Було щастя, була й доля
І Німеччини неволя…

Постаріла вже калина.
Нема баби, нема й діда.
Розлетілись діти, внуки –
Не зібрати всіх до купи.
То хоч я туди поїду
Та поллю тую калину.
Щоб росла, не засихала,
Білим цвітом розквітала.
Розквітала, зеленіла,
Буйним листям шелестіла.

Травень, 2004р.