Ген полинуло все,
І моє босоноге дитинство
Теж полине у слід
За отим за усім вдалечінь.
Як захочу вернути,
Вороття вже немає дитинству.
Відкривається світ.
Від дитинства лишається тінь...
Я зберу до краплини
Усю світанкову росу,
Вмию личко своє,
Щоб не змить барвінкову красу.
Свої коси сплету
У велику русяву косу.
Я нарву чебрецю
І в хатину свою понесу.
Там матуся моя вже хвилюється:
"Доню де ти?"
Я матусю в садку
Зустрічала сьогоднішній день.
Я дитинство своє босоноге
В садку доганяла.
Про доросле життя
Я ще зовсім нічого не знала.
Я стояла отак
На порозі життя з чебрецем,
Як красуня-дівчина
стоїть у фаті під вінцем.
2002р.
Ген полинуло все...
© Copyright: Яна Ковалева, 2012
Свидетельство о публикации №112110606566
Свидетельство о публикации №112110606566
Рецензии