Я відчуваю, як сонце торкається тебе,
Ніч вимальовує сни на вікні,
Як холод пронизує кожне із ребер,
І лунають з навушників знайомі пісні,
І всі секрети, мов маршрути далекі,
Ховаєш в собі за святістю посмішки,
Та навіть коли нема небезпеки,
Ти боїшся її і говориш пошепки,
Блукаєш, мов сутінь у коридорах,
Готуєш для мене дивні дарунки,
І я немов потрапляю в часові затори,
Напиваючись кожним твоїм поцілунком,
Посеред вулиць, де листя сипле,
Вирує квапливо у палітрі багряній,
Там, де з тобою дочекаюсь липня,
Там, де я був безнадійно п’яний,
Де кожне речення – гірше за зброю,
Цигарка і сутінь – мої вірні слуги,
Там моє серце, в якого збої,
Мов перепади напруги,
Де ллються розмови осіннім дощем,
Який зупиняється лиш за потреби,
Засинати з тобою, рахуючи ще,
Скільки зірок ховає небо.
Скiльки зiрок хова небо
© Copyright: Андрей Титок, 2012
Свидетельство о публикации №112110601650
Свидетельство о публикации №112110601650
Рецензии
романтично і ніжно
дуже душевні у вас вірші!
дякую
Роман Новико 03.01.2013 19:15 • Заявить о нарушении
дуже душевні у вас вірші!
дякую
Роман Новико 03.01.2013 19:15 • Заявить о нарушении