Одне і те ж, одне і те ж, неспинно,
Одні і ті ж...одні і ті ж...одні...
Скажи, чому так довго, Україно,
Ти терпиш стільки фальші і брехні?
Чи ж не долали смертної навали
Твої могутні списи й булава?
Хіба тебе вкінець зазомбували,
Що ти не бачиш, хто тебе вбива,
Хто розставляє вкрадливі тенета
І ловить душі зранених ідей,
І труйним словом, що не згірш багнета,
Смертельно цілить у твоїх дітей?
Чого мовчиш, метаючи корону
В переступ вір, в соромні кутежі
Й покірно йдеш на гвалт аукціону,
Де правлять торг свої, а не - чужі?..
Це острів зрад...самотніх рік і тіней,
Що бігли з вогнищ в паморозь родів,
А ті згубились в покручах коріння
І тільки брижі вклякли на воді...
Заглянь туди... Отямся при біді...
***
© Copyright: Тамара Севернюк, 2012
Свидетельство о публикации №112110500879
Свидетельство о публикации №112110500879
Рецензии