I празнословний, i лукавий

(Пародія на "Пророк" Пушкіна)

Наш український схоче колись бог
Мене призвати - горе-атеїста,      
Щоб десь на хмарах tеte а tеte  удвох          
Могли б ми сісти випити-поїсти.            

Я розгублюся спершу (як і всі!)               
Від здивування скочать вгору брови.               
І "Отче наш" згадаю, і "Єсі               
На небесі..." (А щоб він був здоровий!)               

Собі подумаю: "Ото й кінець!               
Ласкаво просять вже й  мене до раю..."       
Бог засміється щиро: "Молодець!               
Але звиняй - думки твої читаю.       

Розслабся, друже! Покуштуй нектар,               
Небесну манну (трохи з грудочками),      
А на десерт прийми уміння в дар,            
Як почуття єднати із мізками:      

Поетом будь! Живи ще (якийсь час),               
Твори-пиши і не кажи нікому,               
Що ти – пророк і майже один з нас,               
Бо більше – дзуськи! - виберешся з коми."