Нiчна казка

Золотим вогнем народилась,
Засяяла зіронька в небі,
Красою вона запишалась
Та міцно полюбила себе.
Вночі милувалась собою,
А днями тихо дрімала,
Аж поки зіроньці ясній
Одиноко, самотньо не стало.
Інші ж зірки разом грались,
Світло хто далі пускали.
Підійшла до них наша красуня,
Промовляти пихато почала:
«Веселіть мене, хочу сміятись,
Наказую вам, розважайте,
Негайно, бо буду гнівитись,
Давайте, ну ж бо, давайте!»
Ці слова розсердили зірок:
«Хіба ти принцеса накази давати?
Нічого ми не повинні тобі
І не збираймось тебе розважати!»
Зіронька наша пішла сумувати,
Тиждень цілий думку гадала,
Ті слова зрозуміти старалась,
Під роздуми важко вона засинала.
Міркувала: «Як світло моє золоте
Не звернуло чужої уваги?
Можливо, щось інше, прекрасніше
Виборює до себе повагу?»
І знову пішла до веселих зірок,
Почала тихо казати:
«Зла не тримайте на мене,
Прийшла я у вас попрохати:
Пробачте, винувата я була,
Тепер свою знаю провину.
Будь ласка, пробачте, вблагаю,
Тепер піти я повинна.»
Уважно послухали зірки
І відповідь дали ласкаву:
«Авжеж, ми тобі пробачаєм!
Тобі з нами буде цікаво.
Якщо вже не будеш пихата,
То приймемо тебе до кола.»
І враз засіяла красуня,
Проміння пустила довкола.
«Я всім обіцяю, що більше
Нахабною з вами не буду,
А гордощі та грубіянство
На вічні віки забуду!»
З того часу здружилися з нею
На небі зірки молоді,
Світили щасливо, яскраво,
Залишались завжди золоті.