Огни большого города

Кумедний Чарлі рятує життя,
А сам втопає посеред люду.
Яке дивне й цікаве водночас злиття,
З німого і чорного знято етюду.
Трішки незграбний, смішненький жебрак,
Та манери витончені, як і рухи,
На ньому незмінно забруднений фрак,
Й привітання крізь трісточку й капелюхи.
Він блукає містом, шукаючи долі,
І знаходить між квітів сенс існування,
Що лиша бідолаху грошей і волі,
Та призводить подУмки його в святкування.
Він пожертвує всим заради кохання,
Все до краплі віддасть за її порятунок,
Подавивши у сОбі сердечні зітхання,
Піде. І від кроків роздасться відлуннок.
А вона сприйматиме світ інакше,
Й чекатиме на його привітання,
Зазиратиме в очі покУпцям найм якше,
І не лишає надія її сподівання.
Минають роки, а його все нема,
Хіба знає вона, що насправді тюрма,
Розділила зціленних очей вбачання,
А межі немає у того бажання.
Аж покИ ненавмисно, вона – добра душа,
Жебракові квітку без жодно гроша,
І долоні торкнувшись, усе зрозуміла,
Зростивши шаленой любові крила.
-Ти бачиш? – Я бачу!
А що буде далі?
Коли правду вже вбаченно з всіх боків?
Хто винен у цьому, а хто постраждалі?
І скільки минуло із тих пір років?
Не жалкуйте віддати усеє що є,
Заради сердешно доброго діла,
Тоді доля і Вам щось такеє дає,
Про що б усяя планета гуділа.