О сестри й браття, та й чого ж ви поніміли,
Мов ті ягнята, яких тягнуть на забій,
Чи ж мало ви ще од катів своїх терпіли
Чи може звикли вже терпіти в душах біль.
Терпіть самі, та не вбивайте Україну
Одну-єдину найріднішу на землі.
Хіба вам байдуже, що матінка загине
Як того хочуть в «Білім домі» і в Кремлі?
На клапті рвуть її не діти, а звірюки,
Вганяють пазурі, до серця дістають.
І вам, таким дурним, давно вже крутять руки,
Як ті вампіри вашу крівцю жадно п’ють.
Не вдавить їх, бо ми не встанемо з коліна,
Нахилим голови, не скинем упиря,
І за подачку продаємо Україну,
Бо забуваєм заповіти Кобзаря.
Чого ж свій голос віддаємо знов бандитам,
Чого ж сумління наше летаргічно спить?
Хіба не злочин рідну неньку так ганьбити,
Побійтесь Бога, бо вона ж нас не простить!!!
Мовчання ягнят
© Copyright: Елена Бондарь Бондаренко, 2012
Свидетельство о публикации №112110401367
Свидетельство о публикации №112110401367
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.