Нічого не було. Та вже й не буде, -
Прошепотіла осінь ті слова.
Бо знову підступaв холодний грудень.
І, наче сніг, біліла голова.
Та не хотіла юність відступати –
І серце молоділо, і душа.
Коли ти можеш так кого кохати –
Ні заметіль, ні крига не страшна!
Не залякає нас зима снігами!
Як нагорода, стане сивина.
Бо те кохання, що живе між нами.
Подарувала нам сама весна!
Нiчого не було. Та вже й не буде
© Copyright: Валентина Комина, 2012
Свидетельство о публикации №112110303964
Свидетельство о публикации №112110303964
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.