Моi тривоги

      
                Люба моя квітко, як тільки торкнуся Вашого поетичного шарму,
                чи не зміниться аромат мені приємного цвітіння? Адже так
                не хочеться зрушити те, що тішить....
                М.Ш.               

Такий нестримний натиск позитиву! –
Я навіть його трішечки боюсь.
Тримаю щастя за пухнасту гриву
В земному поетичному раю.

Звиває ніжність зоряні сувої.
Ласкаві руки обнімають ніч.
І ми з тобою там були лиш двоє,
Де райдужні мости торкались пліч.

Слова-троянди в серце зазирали,
Дзвіночками звучав веселий сміх.
Вже почуттів іскрилися корали…
Створили ми цей рай собі самі.

Так солодко слова квітчають душу.
Над раєм місяць ніжно-молодий…
Я доглядаю нашу райську грушу, -
Тривожусь за майбутнього плоди.

Збираю з шляху колоте каміння,
Стираю титри з написом «Кінець»,
Щоб, не дай Боже, непорозуміння
Не зрушило ідилію сердець.
                31.10.2012р.