Нас було тройе

"И каждый раз, когда приходит ложь, я ухожу..."

Нас було троє:
та, що любила,
та, що ненавиділа,
і та, що шукала любов.

Першу,
ніби чашу,
переповнювало християнське всепрощення -
зі щок не встигали сходити макові плями,
кожен лишав по собі на чолі її зморшку
і на руках виводив ціанові контур-лінії.
Падала в кожного рівно з дев'ятого поверху,
кінцівки опісля склеювала алкоголем,
а в щоденнику ставила "номер N" і вирила
в останність запису і в своє безсмертя.

Друга,
ніби конфорка,
розкривалася синім вогнищем
і забирала кисень у кожного, хто був поряд,
аби обпікати самій і самій не обпікатися.
Чим далі час, тим більше сил забирати із себе.
Їй всього було замало, тим паче простору.
Їй всього було забагато, тим паче люду.
Розбивати легені о стіни самоквартири
і кров'ю стікати крізь стелю сусідям знизу.

А третя,
немов валіза,
завжди в дорозі,
набита думками, цитатами і світлинами.
Термінал за терміналом, рука за рукою -
набувати досвіду, набивати коліна й лікті.
Але вона вміла тільки бути з собою,
не навчившись при цьому бути із кимось поряд.
Вона зникла безвісти між пунктами А і В,
так і не віднайшовши свого хазяїна.

Нас було троє:
та, що любила,
та, що ненавиділа,
і та, що шукала любов,
і кожна вмирала по-своєму