Я знов-таки ховаюсь від людей…
І не тому, що чимось завинила,
Та кожен другий – юда, фарисей…
Шматує натовп серце, мрії, крила…
Нестерпно… важко…. обліта душа,
Як свічка в храмі. Кожне слово – постріл!
Чому поміж своїх я все ж чужа?
Вбивати легко… рятувать непросто…
І де ж те щастя? Порожнеча скрізь….
Зондує біль і всесвіт, і свідомість…
Зірки летять у прірву… під укіс…
Крізь сьоме небо… вічність… невагомість…
Напевно, треба стати… як усі…
І влитися у повсякденність сіру…
Та ні! Нехай каміння звідусіль!
Отрути фальші не пущу під шкіру!
Вбивати легко рятувать непросто
© Copyright: Марина Алдон, 2012
Свидетельство о публикации №112103100554
Свидетельство о публикации №112103100554
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.