Де бур’ян, та трава шовковиста,
Бачу поле в колючій стерні.
То обмие роса ноги чиста,
То стерня коле ноги мені...
А земля.наче матінка рідна,
То шляхом, то стежками вела..
Он село вже за вербами видно,
Та й до хати мене привела.
Відчиняю я двері у хату,
Хліб ще теплий лежить на столі...
На порозі всміхаеться мати,
Каже осінь багата в селі.
Все розвіялось сивим туманом,
А туман той на скронях моїх.
Де ти хата моя? Де ти мамо?
Де садок і мої солов’ї?
Минуле
© Copyright: Лисняк Лидия, 2012
Свидетельство о публикации №112103103716
Свидетельство о публикации №112103103716
Рецензии