Сон

Мені чудовий сон наснився.
Зима... Широкий степ безкрайній,
Десь вдалині лісок звичайній,
Сумний лише - краси лишився.
І я стою, дивлюсь далеко,
Тону у білих хмарах наче,
Тихенько вітер віє – плаче,
А я в сорочці – тепло й легко.
І так спокійно, аж співаю
Веселу пісеньку бабусі.
Згадала хатку їх на лузі,
Садок… Я хвіртку відкриваю…
Десь дівся сніг… Біжу швиденько,
Збиваю роси з трав шовкових,
З квіток яскравих кольорових.
Біжу, немов лечу легенько,
І руки піднімаю в гору,
Кружляю, мов у танці з вітром,
Волосся в’ється, грає світлом.
Нема вільнішого роздолу.
Впаду у трави, залоскоче…
На небо синє подивлюся,
У очі глибоко вдивлюся;
Та раптом біла хмарка плаче,
Біжать краплинки по обличчю.
І сонце ясне в небі сяє,
В сльозі прозорій промінь грає.
Так хороше…та зникло миттю.
Прокинулась… І сон згадала.
Душа розкрилась, світло стало,
Думки чистіші, тої волі,
Нема ніде, тільки у полі,
Тільки удома на Вкраїні,
Біля Дніпра, в рідній калині.
Терпи, дівчино, я з тобою
Всім щирим серцем і душею!