Без назви

Гріхи спокуті, сонцем і печаллю.
Старі архангели осяйні восени.
Я кожен день із цим тебе вітаю.
Але, на жаль, не чуєш мене ти.

Перед тобою барви щастя опівночі.
Дороги осінні і покалічені дерева.
Опустиш  розчаровано свої примхливі очі,
Твоєї допомоги вже не треба.

Густий і темний ліс. Могутніх спусків купа.
Не послизнись і не впади будь ласка.
А дощ спустивсь до низу, і чути лиш відлуння.
Останні промені погасли.

Бездушний час. Не вперше і не вдруге.
Іду я знов стежиною крутою.
Забутим відчуттям спастись від туги,
Полий, вода. Піди грозою.

Всім співчуттям своїм ти сполучи.
Основу повну ти з’єднай зі світом.
Не дочекатися уже весни.
Закінчилося рідне літо.

Мішки під очима. Спала, як ніби й не спала.
І вечір кислотно-солодкий полився в лиман.
Навіщо ж тобі я усе віддавала?
Навіщо укутав до серця туман?

Гріхи спокуті, сонцем і печаллю.
Старі Архангели осяйні восени.
Я кожен день із цим тебе вітаю.
Але, на жаль, не чуєш мене ти…