Необачливі бажання
Залишають спомин в часі,
Мов тумани напливають
Божевільно і невчасно.
Розгортають синє небо,
Мерехтять, як тії зорі,
І затягують у вирій,
І душа від туги стогне.
Їх спинить немає сили,
Бо вони, як тії коні,
Що втекли колись з полону
И не знають слова «досить».
Необачлив бажання
© Copyright: Олеся Марченко, 2012
Свидетельство о публикации №112102906124
Свидетельство о публикации №112102906124
Рецензии