Не жалкую, не молю, не плачу.
Все мине, мов з білих яблунь дим.
Золоте натхнення я розтрачу
і не буду більше молодим.
Серце вже не буде палко битись,
не відчую втрачене остріш,
краєм рідним, де берізок ситець,
не піду тинятись босоніж.
Дух гонимий, з кожним роком рідше
ти тривожиш вирій почуттів.
О моя забута юна свіжість,
буйство дум і розмаїття слів.
Я тепер скупіший у бажаннях.
Чи життя наснилося мені?
Наче я весною на світанні
на рожевім промайнув коні.
Ми усі у цьому світі смертні.
Тихо опадає з кленів мідь...
Будь же ти навік благословенно,
що прийшло розквітнути і cтліть.
С. Есенин - Не жалею, не зову, не плачу
© Copyright: Олехо, 2012
Свидетельство о публикации №112102904827
Свидетельство о публикации №112102904827
Рецензии
гарно, лише запитання - гонимий, це українське слово?
Федик Юрий Михайлович 16.02.2014 12:41 Заявить о нарушении
Федик Юрий Михайлович 16.02.2014 12:41 Заявить о нарушении