Рибалчин сон

Ще ранок тільки – тільки починався
Туман над річкой розіслався,
Як буцім – то вмивався,
Росою отряхався на траву.

А та, напоєна і вмита
Раділа ранку.
Тягнулась до небес,так поспішала,
Бо вип’є  сонце всю росу і силу.

І річка потихеньку прокидалась,
Волною зарябіла,
Немов з просоння потягалась,
Рибалці човника заколихала.

Сидів собі. Куняв . Чекав.
А може щось і клюне.
Яка ж була б то насолода,
Найліпшею була б то нагорода!


Бо теплу постіль він до ранку залишив,
Бо поспішав до річкі,
Бо ж бо вона
Єдиной втіхой для нього була.


Покой і нєга душу – тіло обіймали
Коли дивився він на воду
Ніхто йому на вухо не зудів
Ніхто не докучав і не чіплявся.

Сидів - сидів і закуняв
І бачить чи то у в сні чи на яву
Що рибка приплила до нього
І лагідно так промовляти стала.

Від страху він аж онімів
Та добре що хоч вуха не позакладало
Я знаю про твою біду, вона рибалці каже
Бо в тебе дома живе зу – зу, тому ти тут рибаче.

Іди собі додому
Бо вогко тут, не мерзни
А я твою біду і смуток
В тенета затягну і за корягу зачеплю.

Пішов, послухав.
Стоїть він під дверима
Серце колотає
Аж раптом БАЦ, і жінка на порозі.

О Боже ж !!
Не зудить і не кричить,
А в настрої і так щебече, так щебече,
Що аж рибалка геть не впав.

Заходь, коханий!!!Зараз буду годувать!!
Мабудь стомився. Допоможу я роздягнуться
Сідай до столу, мій коханій,чого тобі підкласти?
То може й чарочку налить?

І засміялись карасі в смітані
Солені огірки зареготали
І аж зійшлось од сміху олівьє
Здригнувся холодець, затрясся.
Прокинувся рибалка
Від страху цокотіли зуби
Нікого поруч не було
Лишень пливла по річці вудка
Його надія , втіха і любов