Про заздристь

Десь у далекому селі
Бабусі поруч дві жили
І чимале життя прожили
Товарками заядлими були.

Усе життя як на долоні
Бо разом в радості і в горі
Корівок мали всяк свою
Та разом випасали і харч свій мали

Отак жили б вони і далі
Та раптом – БАЦ
Корівка у бабусі захворіла
Та і сердешная сконала

Бо вік прийшов
Чимало пожила
Ровесницею бабці мабуть вже була
Отож відкинула копита бідолаха


І зажурилася, замислилася бабця
Як це могло все статься?
То , мабудь,  сусідка Настя винувата
Не добре око має.

Підозра вкралась бабі в душу
І гложить, гложить вдень і вночи
І мабудь вже зьїзжая з глузду
До Бога вопіє вона

Почуй,почуй мене, о Боже!!
Чого тобі, небого???
Чому ти вопіешь вночі до Мене?
Мабудь нову корову просиш ти?

Та ні ж, мій Батечку, не смію
Як бачу я сусідкину корову
То аж німію, як від болю
Зроби бо так, щоб здохла і вона.

Здригнувся Отче. Ну діла!!!
Що ж це ти робиш заздрість із людьми?
Ссушила  бабці розум! .О клята,що ж ти наробила?
Ти душу загубила!!!