Богдана Синюк-Хват Про кохання

Сбежала б… Куда? Только тело, как камень…
И крылья – опАлены – ветер не треплет.
А солнце так слЕпит, луна так пугает
И сердце все ласкою тихою бредит.

Нет, нет! Мне теперь уж не будет покоя!
Ведь я заболела любовью. До боли…
Излечит ль меня хоть лекарство какое?
Кто  ей не болел, сам немногого стоит.

Ведь в муках любви песни станут цветами,
Ведь в муках любви – появляются дети.
Ее не постичь – то поймете вы сами.
И движет любовь  всем живым, что на свете.

******************************************
Втекла б на край світу, та тіло як камінь
Крила обпечені  вітром опали
І сонце так сліпить, і місяць лякає
І тихої ласки серце шукає

Нема  і не буде мені вже спокою
Бо я захворіла любов’ю до болю
А ліків від цього у світі немає
Та й хто не хворів, той безслідно зникає

Бо в муках кохання - піснІ, як ті квіти,
Бо в муках кохання - знаходяться діти,
Бо це почуття - не збагнути нікому,
Воно ж притаманне усьому живому