Це місто ніби Содом: я тут кожного знаю на смак,
пробувала не раз і не раз мене пізнавали.
Шукаю вчергове янгола, затягую в свій барак,
спокушаю якщо не тілом, то вже словами.
І кохання наше триває рівно добу,
допоки місяць не зійде вдруге над моїм ліжком.
А потім виходжу знову на площу: "Нуж-бо! Мене здобудь!
Я така доступна! Люби мене грубо, люби мене ніжно..."
І Господь звісно мене карає, і навіть щось там підпалює.
Але з попелища встають на фундамент нові міста.
І площа, як пекло, зводиться спіраллю.
Ніж бути ніким, я краще для неї буду свята.
І де ж то мій Гавриїл і Його сухі докори?
Щоб гідно Його зустріти, спускаю сорочку на плечі.
Він. Мене. Не хоче. Лишає мене в неспокої.
Як і себе, Він мене не врятує від самоутечі.
Содом
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112102705890
Свидетельство о публикации №112102705890
Рецензии