Заплющую очі і розтворююсь в часі,
Зникаю з реалій та темності ночі,
Розчиняюсь у свОїй рУдявій масі,
І такі ці польоти бажані й охочі.
Там краще багацько, адже довіра,
Повсюдна й обвита в своїй полу тіні,
Там краще звучатимуть пісні і ліра,
Таємнички заховані у павутинні.
Перед очима грається дійство,
Моя ж доля його для людей описати,
Але тАке ймовірне, таке вже дійсно,
Що у мріях моїх без назад засинати.
Полиш мене, Боже, в театральній красі,
Не дай озиратись на щоєсь інакше,
Не дай повертати з пунктирной осі,
Хай падіння наступного разу тай м якше.
Тікаю від люду! Живу для людей!
Завжди була дивна і схожа на маму.
Для Вас, Шановні, та для суддей,
До кінця я зіграю долесну драму.
Момент твору
© Copyright: Кристина Медина, 2012
Свидетельство о публикации №112102704336
Свидетельство о публикации №112102704336
Рецензии