Прозріння громом серед неба
А ось і відповідь віків!
«Нащо воно тобіє треба?»
В сльозливім погляді батьків.
Та я живу лише на сцені!
Чи в залі темного театру!
І всі думки мої шалені
Закохані в акторську мантру.
Такії рідкісні хвилини,
Коли я дійсно оживаю,
Краса словесна, чи людини..
Свою ж поки що я ховаю…
Як Вам донести? Описати?
Що в суті ідеальність розумію?
Це треба клепку якусь мати,
Від того мання завжди млію.
А насолода б є за край,
Вона штовхає до шедеврів,
І мій виразний світлий Рай,
Вдається до таких маневрів,
Лишень записуй й поспівай,
Коли повітря із мистецтва,
Танцюй, малюй, пиши, співай…
З жагою палкого юнецтва.
І поки розум дозволяє,
Щось тай творити, майструвати,
Поки фантазія являє,
Я буду грати, буду грати!
Сенс мого життя
© Copyright: Кристина Медина, 2012
Свидетельство о публикации №112102704247
Свидетельство о публикации №112102704247
Рецензии