Ридає жінка: паляться мости.
Ридає жінка - винен тільки ти,
Той, що колись квіти дарував,
Милою, коханою назвав.
Сльози-то не рай і не краса...
Плачуть з нею разом небеса.
А вона ж тобі годила,як могла,
Вірною і ніжною була.
Лиш троянда ронить пелюстки.
Відлітають роки, як птахи.
Підростають внуки, тільки ти
Радості у них не зміг знайти.
Бо твої дороги і шляхи
В інший двір ведуть, як не верти.
Іншу стрів і з нею ти живеш,
До своїх, до рідних, не вернеш.
І не знаю, як ото буває,
Чи душа від болю не палає?
Не пече вогнем за все те зло,
Від якого чамріло село...
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Їй болісно думать про тебе.
Та й згадувать, певне, не треба...
А рана зія все... болить...
Чи зможе все жінка простить?
Ридае жiнка
© Copyright: Елена Сребняк, 2012
Свидетельство о публикации №112102607790
Свидетельство о публикации №112102607790
Рецензии
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.