Богдана Синюк-Хват

Иссякло время игр и той одной игры,
Игры, что своей жизнью называла.
Тропинки все прошла до самого конца
Я признаю – игру я эту проиграла.
Хоть плачь, а хоть кричи, рви сердце из груди –
Возврата нет назад… Бесславно я пропала…
Но выбрала сама тот чертов лабиринт –
Я думала – любовь… Но, не туда попала…
Движенье – лишь вперед, по жизни – лишь одна.
Навстречу ж – только боль, а я о том не знала…
И вот стою теперь. И высится стена –
Вверху не видно звезд,
А снизу только  тьма
Разверзлась подо мной.
И как я не упала?...

***********************************************
Збіг до кінця мій час, відведений для гри, під назвою життя
І визнаю - програла
Пройшла я всі стежки, до самого кінця, а там глуха стіна
Такого не чекала
Хоч плач, а хоч кричи, хоч серце рви з грудей, нема вже вороття
Безславно я пропала
Вхід вибрала сама в заклятий лабіринт, бо  думала - любов
Та не туди попала
Односторонній рух впродовж всього життя, назустріч тільки біль,
А я того не знала
І ось тепер стою. І височить стіна, вже зверху ні зорі, внизу страшна пітьма
Як ще туди не впала?


Рецензии
Спасибо. Очень красивый перевод.

Здоровья Вам и вдохновения,
С теплом и уважением,

Богдана Синюк   26.10.2012 22:32     Заявить о нарушении