Ганна Осадко. Пикник на обочине

            

         ...эти несколько дней с тобою,
            одни запятые,десятками - запятые, стихи без слов
            что-то такое,
            о чём,даже через века,вспоминать мы будем потом,
            мысленно разложив зелёную тишь и полуденную истому,
            на кадры подсвеченные -
            как стволы нереальных сосен за нашим окном
            урбанистическим.

            как клокАми лущИлась кора на этой сосне,
            словно моя загорелая кожа на детской спине,
            как нижние ветки растерянно чернели
            такие ненужные под зелёной, влажно раскидистой кроной,
            как срывалась я в страхе со сна: - ты тут?
                - ничего, я не плачу, не...
            А ты убаюкивал: - тише, малыш, не бойся -
                и целовал мои виски и ладони...
      
            И ещё -
            тогда черемхА цвела -
            я её нюхала ренним утром - она была безоглядно белА,
            и каждый шаг в нешахматной этой игре мог стать решающим шахом
            и было даже неважно, что дни и ночи
            бежали от нас
            испуганной белкой
            по традиции - меж трёх сосен
            вЕдомым только ей
            золотым шляхом.


                *   *   *               


            Пiкнiк на узбiччi

              Ганна Осадко

…ці кілька днів із тобою,
 вірші  без слів – тільки коми,  тільки десятки ком,
 щось таке,
 про що будемо згадувати потім, навіть  віки по тому,
 подумки розкладаючи зелену тишу і золоту полуденну втому
 на кадри підсвічені –
 як нереальні стовбури сосен за нашим урбаністичним  вікном,

 як їхня кора лущилася шматками,
 буцім  моя засмагла у травні спина дитяча,
 як нижнє гілля чорніло розгублено,
 таке зайве  зеленій, вільжистій  кроні,
 як зривалась зі сну налякано: – ти ще тут? – ні, нічого, уже не плачу,
 а ти втишував, люляв: – і - маленька, не бійся – і цілував у скроні,

 а ще –
 тоді черемха цвіла –
 я її нюшила вранці –  така відчайдушно-біла,
 і кожен  крок міг би стати у цій не шаховій грі вирішальним шахом,
 і було байдуже навіть те, що дні та ночі
 тікали від нас,
 як ляклива білка,
 традиційно – поміж трьох сосен,
 відомим  лиш їй одній
 золотим шляхом.


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11204285930